“Школа погана, вчителі погані, домашніх завдань забагато, щодня самостійні/контрольні ще й ці ДПА/ЗНО нікому не потрібні…” — приблизний перелік того, що доводиться чути від батьків на зборах чи при індивідуальній розмові. “Жити неможливо, нема кому державою керувати, кругом одні некомпетентні керівники…”— ті самі люди, але вже перед віконечком каси при оплаті компослуг чи при перегляді чергової порції новин на ТБ. А тепер визначимо, який зв’язок між першим набором висловлювань і другим на прикладі однієї із високорозвинених країн світу— Японії.

Вихідна точка процесу освіти в Японії не школа, а дитячий садок. Саме там дитину навчають основ  знань з математики й двох абеток — хираґана та катакана.

До початкової школи японці вступають у віці 6 – 7 років. Тут діють полегшені правила: немає домашніх завдань, не треба виконувати серйозних робіт і складати іспити. Її головна мета — дати загальні знання та навички, щоб підготувати учнів до більш відповідальних етапів. З першого класу обов’язковим предметом є рідна мова (сучасна, середньовічна і стародавня японська). У середній школі з’являються курси за вибором — уже можна спробувати визначитися зі спеціалізацією. Навчаються у дві зміни: ранкову або денну. У початковій школі зазвичай не буває більше чотирьох уроків на день, що тривають по 45 хвилин. У середній — уже шість занять по 50 хвилин, а в старшій школі дітям інколи доводиться перебувати з 8 до 18 год.

Японських школярів називають одними з найбільш зайнятих і працьовитих людей у країні. Уже в середній школі в них в з’являється величезна кількість домашніх і перевірочних завдань. Навчальний рік ділиться на три семестри: перший триває з квітня по липень, другий — з вересня по грудень і останній, відповідно, з січня і до кінця березня. Всі канікули витрачаються на підготовку до іспитів і написання робіт. Так само минають і вихідні — за виконанням завдань, інколи немає часу навіть вийти на вулицю.

Іспити починаються з сьомого класу. Вони відбуваються два або три рази на рік та є одними з найсерйозніших випробувань у житті кожного японця. Існують остаточні перевірки, що визначають, чи перейде школяр до наступного класу, школи або до вищого навчального закладу і вступні.

У японських школах діють спеціальні гуртки під назвою кай. Після закінчення навчального часу школяр обов’язково бере участь у якій-небудь колективній діяльності — з огляду на свої вподобання. Він може обрати спортивне, творче або соціально корисне дозвілля. Учні також проводять щось на зразок парламентів, самітів, конференцій. Усе це робиться для того, щоб підготувати дитину до дорослого життя.

Крім самої школи, є спеціальні освітні заклади дзюку — репетиторські контори, що пропонують курси з різних предметів. Японська школа не гарантує такого навчання, що ти абсолютно точно успішно складеш іспити, тож майже всі учні відвідують дзюку, і до пізнього вечора старанно займаються, щоб підтягнути свій рівень. Але саме тому діти зовсім не мають вільного часу, додому приходять пізно ввечері та встигають хіба що зробити домашні завдання та лягти спати.

Спільних підручників для всіх у японських школах немає: Міністерство освіти дає рекомендації, але школа сама вирішує, в якому напрямі їй рухатися і які посібники та спеціальні предмети обирати. 

Щоб потрапити до університету, треба успішно скласти спершу шкільний, а потім вступний іспити. Жодних преференцій тут немає: навіть якщо на «відмінно» закінчив школу, це не звільняє від перевірки знань при вступі до вишу. Бюджетних місць в японських вишах немає, але існують гранти і стипендії. Багато студентів йде в академічну відпустку і заробляє потрібну суму або бере кредит. Фінансовий чинник істотно знижує можливість японців здобути вищу освіту. Однак бажання навчатися залишається у 90 % випускників шкіл. До деяких ВНЗ, наприклад, Токійського університету або університету Кейо, вступити надзвичайно важко — це вважається досягненням усього життя і гарантує високооплачувану роботу.

Як бачите, щоб жити добре (як в Японії) потрібно працювати і щось змінювати, а щоб робити ці якісні зміни потрібно вчитися та здобувати знання.

За матеріалами з сайту: http://pedpresa.ua